6
»
ІГРИ ДЛЯ ДІТЕЙ ДЛЯ ВІДНОВЛЕННЯ СВОГО ПСИХОЛОГІЧНОГО СТАНУ ТА ВСТАНОВЛЕННЯ ВІДНОСИН З ОТОЧУЮЧИМИ
Кожна дитини унікальна, грає та спілкується з іншими дітьми. Водночас практично у кожної дитини в певні моменти її життя виникають деякі утруднення, пов’язані зі спілкуванням. У них, на відміну від дорослих, ще відсутні або недостатньо розвинені механізми захисту та необхідні способи поведінки у складних та кризових життєвих ситуаціях.
Надати потрібну допомогу дитині може дорослий, який не тільки має відповідні знання, а й вчасно може відчути психоемоційний її стан. Робота з учнями передбачає перш за все знайомство з різними ситуаціями спілкування, спрямована на підтримку та розвиток комунікативних здібностей. Позитивна емоційна реальна взаємодія допомагає школяреві проходити складний, але необхідний шлях до комфортного спілкування. Цьому сприяють прості ігри та вправи з різних напрямків: “Я і моє тіло”, “Я і моє мовлення”, “Я і мої емоції”, “Я і я”, “Я та інші”, “Я і моя сім’я”. Розкриємо деякі з них.
Об’єднати, зацікавити й залучити до першого заняття всіх дітей допомагає гра “Плутанка”. Діти встають в коло. Закривають очі й, витягнув вперед руки, сходяться в центрі. Правою рукою кожний бере за руку будь-яку іншу дитину, ліва залишена для того, щоб за неї хтось взявся. Після цього всі відкривають очі. Таким чином з’являється плутаниця. Завдання дітей – розплутатися не відпускаючи рук.
Ця гра допомагає педагогу показати дітям, яке буває багатогранне спілкування, що у спілкуванні ми пов’язані з багатьма людьми. А виходячи з плутанці, дорослий звертає увагу дітей на те, що у спілкуванні, як у плутанки не можна розривати стосунки, тому що це може нашкодити людям, які нас оточують. Ця гра надає дітям змогу відчути своє тіло, тіло інших дітей, свою приналежність до групи, зрозуміти, як приємно бути поруч з ким-то, привчає знаходити рішення, не роблячи шкоди оточуючим.
Ігри допомагають розвивати почуття відповідальності за іншу людину, довіру до інших. Гра “Поводир” виконується в парах. Спочатку ведучий водить відомого з пов’язкою на очах, відчуваючи почутті керівництва й відповідальності за іншого. Відомий, навпаки, вчиться довіряти ведучому. Потім діти міняються ролями.
Організовуючи діяльність дітей дорослий не тільки вчить дітей засобам спілкування, він намагається побачити, які стосунки склалися між дітьми, чи є конфлікти й на основі даних спостереження тренує вміння здійснювати спільні дії. Для цього можна застосовувати гру “Намалюй візерунок”, яка проводиться у декількох варіаціях. У першому випадку дітям роздають рукавички або шкарпетки, вирізані з паперу, з незакінченим візерунком. Завдання дітей – знайти свою пару й не розмовляючи домалювати візерунок, причому кожній парі дається тільки один набір олівців. У другому випадку – кожній парі даються чисті рукавички. Вони повинні домовитися, як їх розмалювати. Умова користуватися одним набором олівців залишається. Після цієї гри доцільно провести конкурс, в якому буде оцінюватися якість і однаковість візерунків. Аналіз конкурсу допомагає дітям виявити причини гарної роботи – спільність дій, вміння сприйняти пропозицію іншого, домовитися, тобто необхідні навички спілкування.
Чимале значення для спілкування дітей молодшого шкільного віку мають прояви емоцій, міміки, жестів. На розвиток навичок передачі емоцій, думок, почуттів за допомогою міміки обличчя, виразних рухів спрямовано більшість ігор:
“Іноземець” – дітям пропонується поспілкуватися з іноземним гостем, який не знає їхньої мови (а діти не знають мови, на якій він розмовляє), показати йому свою кімнату, свої іграшки, запросити пообідати. Все це необхідно продемонструвати без слів.
“Через скло” – діти повинні уявити, що вони відділені один від одно склом, через яке не чути звуків, а їм необхідно щось спитати, тому треба передати інформацію за допомогою жестів. Теми для розмови можуть бути різними: “На вулиці холодно, винеси рукавички”, “Попросити склянку соку, бо дуже спекотно”, поступово приходячи до того, що дитина сама вибирає тему, показує її, а інші аналізують, чи правильно було показано, як це можна було зробити інакше.
Після гри доцільно з’ясувати, наскільки точно і правильно діти зрозуміли один одного, що вони відчували при передачі інформації, чи легко це було.
Для розвитку емоційних рухів, координації своїх дій один з одним доречно використовувати вправи “Розкажи вірша без слів”. Дорослий читає вірш, а дітям пропонується передати його зміст за допомогою міміки й пантоміміки. Коли школярі в достатній мірі оволодіють даною вправою, завдання ускладнюється – “Покажи казку без слів”. Діти розподіляються на 2 команди. Одна команда задумує і показує відому казку або мультфільм без слів. А інша група намагається вгадати. Потім групи міняються ролями. Завдання можна ускладнити тим, що за допомогою міміки та пантоміміки показувати не тільки героїв, а й речі, які їм належать.
Всі ігри допомагають дітям розуміти свої емоції, правильно їх виражати за допомогою міміки, жестів, малюнків.
Так, на початку заняття доречно з дітьми обговорити, який у них настрій, що вони відчувають. Потім дітям пропонують скласти у “Чарівний мішечок” негативні емоції: злість, печаль, розгубленість, кривду тощо. Цей мішечок, зі всім поганим, що в ньому є, викидається. Було б добре, якщо дорослий теж складатиме в цей же мішечок свої негативні емоції.
Можливо використовувати ще один “Чарівний мішечок”, з якого дитина й дорослий може взяти собі позитивні емоції, які вони забажають. Така гра допомагає дітям навчитися позбуватися негативних емоцій в своєму житті, або, навпаки, підвищувати собі настрій.
“Малюємо емоції пальцями”, “Малюємо настрій музики”. У даній грі не важливо, сюжетним буде малюнок чи ні. Може, дитина намалює якісь ляпки. Головне – дитина має змогу виразити себе. Прослуховуючи музичний етюд, діти описують настрій музики за шкалами: весела – сумна, смілива – боязлива, діюча – стомлена, святкова – буденна, спокійна – хвилююча, повільна – швидка, тепла – холодна, ясна – темна. Після обговорення характеру та настрою музики, який колір відповідає якому настрою, діти її малюють. Неважливо малюють вони поодинці або гуртом, важливо те, що у дітей формуються вміння виражати свої почуття.
Так, під час прослуховування “Місячної сонати” Бетховена діти частіше малюють зіркову ніч, уривка з “Юнони та Авось” – Храм, з дитячої пісеньки “Антошка” – веселих дітей тощо.
Головне при організації таких ігор – дотримуватися нескладних загальних правил:
Стримувати себе від зауважень, що дитина зробила або сказала щось неправильно, бо в подальшій роботі вона буде боятися давати щирі відповіді;
Треба пам’ятати, що саме правдива інформація та, яку дитина видає без довгих роздумів;
Усі вправи несуть користь тільки тоді, коли дитина хоче ними займатися. Уникайте примусу до гри. Практика показує: як правило такі діти, дивлячись на захоплену гру інших, через декілька хвилин приєднуються до неї. Цьому моменту не слід приділяти підвищеної уваги “Ти не хотів грати спочатку, то і не будеш”, тому що це відштовхне дитину.
Продовженням даної роботи стає діяльність дітей спрямована на освоєння етюдів з вираження різних емоцій. Вони сприяють усвідомленню засобів їх адекватного прояву. Засвоївши їх, розвинувши в собі таку здібність, діти одночасно освоюють адекватні способи звернення до себе уваги. Наприклад, замість того, щоб кричати, плакати, показуючи своє горе або проблему, вони можуть показати цю емоцію завдяки міміці. При цьому досягається мета звернення до себе уваги й знижуються імпульсивні емоційні реакції школярів.
Відчуття задоволення, радості в житті проявляються після подолання чогось, як результат подій, тому ігри й етюди побудовані на принципі протилежності: задоволення – страждання, боротьба – радість перемоги тощо. Виконання цих етюдів стимулює дітей регулювати свої емоції, а пізніше й поведінку.
Необхідно наголосити, що виховання культури почуттів та способу їх вияву — одне з найскладніших завдань, яке людина розв’язує впродовж усього життя, адже в усьому прослiдковується взаємозв’язок почуттів і здоров’я. Школярі повинні мати чітке уявлення про вплив настрою на здоров’я, спілкування й самопочуття. При вивчені цієї тематики учні набувають життєвих навичок співпереживання та співчуття.
Гра “Ім’я” корисна і навіть необхідна при першому знайомстві учасників. Діти сидять у колі. Перший учасник називає своє ім'я, другий – ім'я першого і своє, третій імена першого і другого, а потім своє, тощо, поки коло не зімкнеться. Остання дитина в колі називає імена всіх граючих, а потім і своє. Легше, звичайно, бути першим, але останнім - корисніше.
Хтось з великих сказав: «Гарний співрозмовник – це той, хто вміє слухати». Тому велика увага приділяється питанню – навчання дітей слухати і чути один одного і оточуючих.
Вправи, проведені з дітьми, дозволяють їм усвідомити, що в їх поведінці допомагає партнерові відкрито і детально говорити про свої проблеми й стосунки, що погіршує відносини, спонукає до прихованості, припиненню спілкування. Отриманий у результаті досвід дітей сприяв тренуванню навичок і умінь слухати. пропоновані вправи припускають використання наступних прийомів:
безмовне слухання – очікувальна, схилена до співрозмовника поза, що підтримує вираження обличчя, кивання головою в знак готовності слухати далі;
вигуки – емоційне вираження свого відношення до подій, що озвучуються співрозмовником («Що ти говориш?», «Не може бути», «Треба ж»)
уточнення – звертання з проханням до співрозмовника доповнити щось, роз'яснити, щоб точно зрозуміти його;
переказ – виклад своїми словами того, що сказав співрозмовник на початку бесіди більш повно, далі – виділяючи і зберігаючи те, що здалося слухаючому головним;
подальший розвиток думок співрозмовника – показ підтексту висловлення співрозмовника.
Представляємо алгоритм даної роботи. Діти об’єднуються у пари. Спочатку один розповідає випадок зі свого життя, потім – другий. Перед дітьми ставиться наступне завдання – уловити момент, коли кожний з них перестає слухати.
Після завершення роботи, Модератор пропонує поділитися своїми враженнями: «У які моменти Ви переставали слухати?» Частіше діти відповідали, що вони відволікалися на свої думки, згадували аналогічний випадок із собою, були не згодні з тим, що почули, подумали про що будуть говорити самі тощо. А учасникам, що розповідали, пропонувалося сказати, що вони відчули, коли помітили, що їх перестали слухати (ображалися, втрачали думку, шукали того, хто буде слухати тощо). Головний висновок виконання цієї вправи – це важливість уміння слухати для повноцінного спілкування.
Для подальшого розвитку навичок слухання можна використовувати наступну вправу «Вчуся слухати». При її виконанні дорослий зачитує дітям різні висловлювання, у відповідь на які вони використовують спочатку вигуки, потім – уточнення, далі – переказ, а наприкінці – подальший розвиток думок однолітка. Висловлювання й їхній характер може бути різним. Кожне висловлювання повторюється до чотирьох раз, для того, щоб діти могли відповісти, використовуючи кожний варіант відповіді. Потім учасники гри обирають найбільш прийнятний особисто для кожного варіант.
Ця вправа дозволила дітям усвідомити суть запропонованих прийомів активного слухання, тренувати в їхньому використанні, що досить складно для школярів даного віку в силу вікових і психологічних особливостей їхнього розвитку. Це стає першим кроком до формування уміння слухати іншу людину, до подальшого ознайомлення і розвитку навичок спілкування.
Вправа для дітей „Чого ми хочемо?”
Аркуш роботи учня
Ім’я ________________________
дата __________________
Що відомо про конфлікти? Існують шість різних коренів конфліктів. Більшість конфліктів виникають через такі причини:
1. Базові потреби – це тi, якi потрібні нам для того, щоб ви жити, наприклад, їжа, вода, повітря тощо.
2. Рiзнi цiнностi — це коли люди мають рiзнi переконання. Наприклад, люди рiзних віросповідань можуть мати різні цiнностi.
З. Рiзне сприйняття — це коли люди щось по-різному сприймають. Наприклад, двоє людей можуть сперечатися через колiр сорочки товариша. Кожен iз них може сприймати цей колір по-своєму.
4. Рiзноманiтнiсть інтересів буває, коли люди цікавляться рiзними речами. Наприклад, двоє учнів можуть не дійти згоди відносно того, іти їм у кiно чи на вечірку.
5. Обмеженість ресурсів буває тодi, коли наявна обмежена кiлькiсть чогось. Не всi люди у свiтi заможні, тому що грошові ресурси обмежені.
6. Психологічні потреби — це те, що нам необхідне для того, аби вiдчувати себе здатним на щось, відповідальним, визнаним, важливим i здоровим. Наприклад, усiм нам потрібно, щоб нас любили.
А тепер напишіть коротеньку історію про якийсь конфлікт. Використайте хоча б один із наведених коренів конфлікту, це й до поможе написати вам історію. Укажіть, яке саме джерело конфлікту було використано. Наприклад, ви можете написати історію про двох братів, шо б’ються за книжку. Вони обидва хочуть зараз читати саме цю книжку, але вона лише одна. джерелом конфлікту є обмеженість ресурсу:
Учні зможуть також вирізнити ознаки психологічного благополуччя психологічних конфліктів.
Одна з основних причин, що може породити конфлікт це недостатня увага до дитини – підлітка з боку оточуючих. Уміння підтримати, похвалити, підбадьорити може з'явитися профілактичним прийомом, який допоможе не допустити конфліктну ситуацію. Так, знайомлячи дітей з питанням «Способи уникнення конфліктів, керування конфліктом» бажано використовувати ділову гру «Підтримка», яку можна провести як ряд вправ.
Вправа 1 „Знаки уваги”
Учням пропонується:
Намалювати на аркуші паперу важливі для них об’єкти спілкування (наприклад: однокласники, батьки, друзі, вчителі).
Оцінити кожен із перерахованих об’єктів знаком „+”, „-” або „0”;
„+” поставити проти того, від кого отримують достатньо знаків уваги;
„-” поставити тому, хто, на їхній погляд, їх недооцінює;
„0” поставити проти тих, від кого узагалі не отримують або майже не отримують знаків уваги. Так, учні відповідають на запитання:
Чи отримую я ті чи інші знаки уваги, які заслуговую?У дитячому садочку:
Від вихователя
Від однолітків
Від друга, подруги
Удома:
Від батька
Від матері
Від брата
Від сестри – (тощо)
Далі проводиться бесіда, в якій діти дають відповідь на запитання:
Що ви маєте на увазі, коли говорите, що вам не вистачає уваги від оточуючих ?,
Чого саме вам не вистачає: підтримки ваших дій, нагадувань, що ви кращі за всіх, позитивних оцінок?,
Що саме ви розумієте під поняттям „знаки уваги”.
Дорослий уточнює та узагальнює відповіді дітей, що знаки уваги – це висловлювання чи дії, які звернені до людини, щоб поліпшити її самопочуття або викликати радість.
Вправа 2 „Компліменти”
Всі діти утворюють два кола (зовнішнє і внутрішнє), повернувшись обличчям одне до одного. Ті, хто стоять навпроти, утворюють пару (якщо дітей не так багато, то учні розбивають на пари, а потім міняються співрозмовниками). Один партнер говорить другому щось приємне. Той відповідає: „Так, звичайно. Але, крім того, я ще...” (називає те, що він у собі цінує і вважає, що заслуговує за це на увагу). Знаками уваги можуть бути вчинки, навички, зовнішність тощо. Потім партнери міняються ролями.
В кінці вправи проводиться бесіда:
Що ви відчували, коли вам приділяли увагу?
Чи легко було вам реагувати на виявлені знаки уваги? Чому?
Чи може похвала поставити людину в незручне становище? Наведіть приклади.
Поясніть, як ви розумієте слова: “Оцінка людини і оцінка її дій – не одне й те саме”.
Вправа 3 „Все одно ти молодець, тому що...”
Вправа виконується парами. Перший учасник пари починає розповідь словами: „Мене не люблять за те, що...”. Другий, вислухавши, має відреагувати такими словами: “Все одно ти молодець, тому що...”. Потім учасники міняються ролями.
В кінці вправи також проводиться бесіда.
Чи всі змогли відреагувати на слова партнера?
Хто не встиг, не зміг цього зробити? Чому?
Що відчував той, хто не отримав підтримку?
Чи легко було знайти слова підтримки?
Усім учасникам групи дається завдання на закріплення отриманих на заняття навичок: до наступного заняття не менше 10 разів виявити підтримку значущим для них людям (краще записати кому й з якого приводу). На наступному занятті повідомити про реакцію тих людей, яким виявляли знаки уваги (компліменти, похвала, підтримка).
Як сваритися конструктивно
Завершуємо тему деякими порадами психологів. Вони серйозні й водночас дотепні. Так хочеться, щоб жодні «дрібниці життя» не затьмарювали нам душі! Бо ж діти чутливiшi, ніж дорослi, — бачать нас наскрізь.
У будь-яких стосунках можливі конфлікти. За конструктивного підходу конфлікт дає можливість примирення та поглиблення гармонії. Психологи пропонують такі поради, як уникати деструктивних сварок i сваритися конструктивно.
Не потрібно
1. Просити вибачення наперед.
2. Ухилятися від сварки, вимагати мовчання i займатися саботажем.
З. Використовувати ваші інтимні знання іншої людини для ударів у вразливі місця та знущань, глузувань.
4. «Притягати» питання, якi стосуються справи.
5. Симулювати згоду, плекаючи образу.
6. Пояснювати іншому, що він відчуває.
7. Робити напад з іншого боку критикуючи когось, чи використовуючи щось iнще, що є цінністю для опонента.
8. «Підкопуватися» під іншого. посилюючи його невпевненість чи погрожуючи бідою.
Потрібно
1. Сваритися наодинці.
2. Чітко сформулювати проблеми i повторити аргументи іншого своїми словами.
З. Розкрити свої позитивні й негативні почуття.
4. З готовністю вислуховувати відгуки про свою поведінку.
5. З’ясувати, у чому ви погоджуєтесь i в чому не погоджуєтесь, а також, що найбільш значуще для вас.
6. Ставити запитання, які допоможуть іншому підібрати слова для висловлення своїх інтересів.
7. Чекати, доки спонтанний спалах затихне, не відповідаючи тим самим.
8. Висувати «позитивні пропозиції щодо взаємного виправлення.
