«Зима 2025»

Проектування та прогнозування розвитку дитячої обдарованості

На сегодняшний день проблема выявления и развития одаренности у детей, а также условия их воспитания на уровне школы и семьи стоит очень серьезно и насущно. Даная статья может быть использована в работе педагогами и психологами учебных заведениях, студентами и аспирантами педагогических ВУЗов, а также заинтересовать родителей в воспитании детей.

Олимпиады: Математика 1 - 11 классы

Содержимое разработки

Абашина Ирина Анатольевна

методичний кабінет Ясинуватського району Донецької області

смт.Очеретине Ясинуватського району Донецької області

e-mail: [email protected]


ПРОЕКТУВАННЯ ТА ПРОГНОЗУВАННЯ РОЗВИТКУ ДИТЯЧОЇ ОБДАРОВАНОСТІ

На сегодняшний день проблема выявления и развития одаренности у детей, а также условия их воспитания на уровне школы и семьи стоит очень серьезно и насущно. Даная статья может быть использована в работе педагогами и психологами учебных заведениях, студентами и аспирантами педагогических ВУЗов, а также заинтересовать родителей в воспитании детей.

Генотип, индивидуум, интеллект, креативность, одаренность, талант, творческие способности, умственный потенциал.

Nowadays the problem of revelation and development of gifted children, the school and family education conditions is very serious and urgent. This article should be used by teachers and psychologists, students and postgraduates of teacher’s training colleges and of course by parents in child-rearing (practices).

Genotype, individual, creativity, talent, creativity, intellectual potential.

Питання обдарованості є одним з найбільш цікавих і загадкових в педагогіці і психології. Проблемою обдарованості цікавилися педагоги, психологи, батьки протягом століть. Однак, саме в даний час спостерігається значний ріст і розвиток нових технологій, а тому зросла потреба суспільства в людях, що володіють нестандартним мисленням, які вміють ставити і вирішувати нові завдання, що відносяться до майбутнього. Можна говорити про те, що сьогодні наше суспільство відчуває брак творчих, що володіють нестандартним мисленням особистостей. Обдарованого ж, талановиту людину, у свою чергу, відрізняють принципова новизна та оригінальність підходу. Обдарованого, таким чином, прийнято називати того, чий дар явно перевершує середні можливості, здібності більшості.

Особливості, властиві обдарованим, збагачують наше життя у всіх її проявах і роблять їх внесок у неї надзвичайно значущим. По-перше, обдарованих відрізняє висока чутливість у всьому, у багатьох високорозвинено почуття справедливості; вони здатні чуйно вловлювати зміни в суспільних відносинах, нові віяння часу в науці, культурі, техніці, швидко і адекватно оцінювати характер цих тенденцій в суспільстві.

Друга особливість - безперервна пізнавальна активність і високорозвинений інтелект дають можливість отримувати нові знання про навколишній світ. Творчі здібності тягнуть їх до створення нових концепцій, теорій, підходів. Оптимальне поєднання у обдарованих дітей інтуїтивного і дискурсивного мислення (у переважній більшості випадків при домінуванні першого над другим) робить процес отримання нових знань дуже продуктивним і значущим.

По-третє, більшості обдарованим притаманні велика енергія, цілеспрямованість та наполегливість, які в поєднанні з величезними знаннями і творчими здібностями дозволяють втілювати в життя масу цікавих і значущих проектів [2].

Різні форми роботи з обдарованими дітьми (розвиваючі ігри, навчання, консультування, тренінг та ін.) Повинні повною мірою враховувати особистісні особливості обдарованої дитини і орієнтуватися на ефективну допомогу у вирішенні його проблем.

Обдаровані діти потребують особливого ​​виховання, індивідуальних навчальних програм в спеціальних школах, в яких вчителі знають і враховують можливості кожної обдарованої дитини, ставлять перед ним надзавдання, долаючи які, він буде розвиватися згідно своїм задаткам і здібностям.

Особливий інтерес і у вчених, і обивателів завжди викликали діти видатних людей. Насамперед, вони привертали до себе увагу біографії геніїв. І це невипадково, адже саме ці діти вміють, якщо міркувати формально, максимум переваг. Причому до переваг можна віднести не тільки сприятливу зовнішню середу, але й не менш сприятливі генотипические особливості.

У результаті спостережень накопичилися статистичні дані, що свідчать про те, що діти видатних людей вкрай рідко досягають таких же результатів, як їх «великі» батьки. Всім відомі видатні політичні лідери, науковці, письменники, поети, музиканти, художники, що мали дітей, які пройшли «по їх стопах». Але, ставши дорослими, ці діти дуже рідко досягали висот, до яких піднімалися їхні батьки.

Завдяки цим та аналогічним спостереженнями в суспільній свідомості сформувалося уявлення про те, що «на дітях великих людей природа відпочиває». А на видатні прояви у нащадків можна розраховувати лише в наступному, третьому поколінні. Своєрідним підтвердженням цієї думки служили і інші спостереження. Так, наприклад, давно помічено, що у людей дуже маленького зросту, як правило, виростають діти вище їх і, навпаки, у дуже високих діти часто нижче своїх батьків.

Якщо враховувати те, що природа будує свої конструкції за загальними алгоритмами, то доводиться визнати, що це правило має поширюватися і на інші ознаки. Отже, те ж повинно відбуватися і з успадкуванням задатків розумових, творчих здібностей. Вчені зробили припущення, що, ймовірно, природа зберігає деяку норму, допускаючи можливість коливань лише в певних межах.

Щоб розібратися в тому, наскільки ці твердження відповідають дійсності, підкреслимо ще раз, що фахівці з генетики кажуть, що організм успадковує не ознака як такої, а тільки лише здатність формувати ця ознака в певних умовах середовища. У гена, що визначає ознака, є характеристика, яку називають спеціальним терміном «норма реакції». Під цим мається на увазі діапазон, в якому генотип допускає можливість коливання під впливом зовнішнього середовища. І оскільки умови для розвитку у батьків та їхніх дітей об'єктивно відрізняються, то ступінь прояву тих чи інших ознак (навіть за відсутності мутацій) неминуче опиниться різною. В результаті діти (і онуки) можуть виявитися і більш, і менш талановитими, ніж батьки, бабусі чи дідуся. А вищезгадане «правило» про нібито «відпочиваючої природі», ймовірно, один з численних міфів, якими буквально переповнені судження про обдарованість.

І навпаки, обдарованість, яка являє собою лише певні психічні можливості (потенціал) для високих досягнень, але не може бути реалізована в даний момент у діяльності, в силу їх функціональної недостатності, називають «потенційної».

Багато відомих учених, музиканти, художники і навіть письменники виявили свої видатні здібності в ранньому віці. Всім відомі блискучі творчі досягнення маленького А. Моцарта, видатні успіхи в дитинстві К. Брюлова, Ф. Гальтона, І.І. Мечникова, К. Гаусса, Н. Віннера, Г.В. Лейбніца, В. Гюго, Ф. Шуберта, Н.А. Римського-Корсакова, М. Мусоргського, і цей список можна довго продовжувати. Не секрет, що обдаровані діти часто стають видатними дорослими, але далеко не завжди.

Не менш часто буває і навпаки - люди, які не проявили себе в дитинстві, досягали видатних результатів в подальшому, в зрілому віці. Нерідко видатний розумовий потенціал, як свідчать біографії багатьох відомих людей, довгий час залишався непоміченим оточуючими. Наприклад, біографи Карла Ліннея (великого шведського ботаніка) відзначають, що в дитинстві його розвиток йшов повільно. Правда, при цьому популярність він став набувати вже з 24 років. Порівняно пізно почав свою літературну діяльність відомий російський письменник І.С.Крилов. Серед вихованців Царськосельського ліцею, які захоплюються поетичною творчістю, А. Пушкін не вважався першим, «пальму першості» успішно оскаржував А. Іллічівський. Нічим не виділялися в дитинстві серед своїх однолітків багато відомих учених, художників.

Природно, що в кожному такому випадку причини, за якими обдарованість залишилася непоміченою, різні. Потенціал може справді не проявитися до певного часу. А може бути, батьки, педагоги та інші дорослі не проявили належної уваги до тонких рухів дитячої душі, їм не вистачило знань, у них не спрацювала інтуїція. А може бути, навпаки, через нерозуміння вони не помітили в дитині цих видатних, потенційних можливостей і навіть розглядали прояви «креативності», інтелектуальної ініціативи як негативні властивості. А найбільш цінними вважали зовсім інші.

Істотно вплинути на «норму реакції» гена можуть, як ми вже зазначили, деякі фізичні, хімічні та біологічні фактори.

Обдарованість, яка виявляється в діяльності дитини яскраво і чітко, називають «явною». Завуальовану, замасковану іменують «прихованою», або «латентною», обдарованістю. Існує й інша, дуже схожа градація - «актуальна» і «потенційна» обдарованість. Проявлену, очевидну обдарованість, помічену психологами, педагогами, батьками, називають «актуальною». Дітей, які демонструють «актуальну» обдарованість, частіше називають вже не «обдарованими», а «талановитими» дітьми [6].

Світовий педагогічний досвід показує, що часто віра в можливості вихованця, помножена на майстерність батьків і педагогів, здатна творити педагогічні чудеса. У житті часто виявляється важливо навіть не те, що дала людині природа, а те, що він сам зумів зробити з тим даром, який має.

Одна з серйозних проблем прогнозування в тому, що вимоги до видатної людини істотно змінюються з часом. Так, наприклад, один час вимагає від видатної людини одних здібностей, а інше - зовсім інших.

Не менш важлива й інша проблема - протягом своєї професійної кар'єри людині доводиться виконувати найрізноманітніші ролі, що вимагають часом взаємовиключних особистісних властивостей.

У спеціальних книгах, присвячених проблемам обдарованості, часто пишуть про те, що суспільство зазвичай не любить обдарованих і не цінує обдарованість. Обдарованість, як ми вже відзначали, це лише потенціал. А суспільство цінує видатні досягнення, а не можливості їх досягнення. Для суспільства важливо не те, що людина могла б зробити, а те, що він реально зробив.

Протягом усього XX в. проводилося безліч спеціальних досліджень, присвячених проблемам прогнозування видатних досягнень [4].

Впливу середовища на рівень розвитку інтелектуально-творчого потенціалу особистості та рівень її досягнень традиційно присвячується багато спеціальних досліджень. Природньо, що найбільш активні в цьому плані педагоги. Часто нові освітні технології відкривають невідомі раніше обрії. І завдяки цьому рівень досягнень, сприймався перш як видатний, раптом стає звичайним і доступним кожному. Наприклад, помічено, що нерідко обдаровані діти (часто без сторонньої допомоги) навчаються читання у віці двох-трьох років. В даний час створені освітні технології, що дозволяють без особливих складнощів, оволодіти цією операцією будь-якій здоровій дитині у віці півтора років.

Розвиток індивідуума, особливо його когнітивної сфери, залежить практично повністю від средового впливу і в першу чергу від штучно виділеної з неї частини - «виховання і навчання». При цьому, визнаючи все ж наявність генетичних факторів, прихильники цього підходу постійно підкреслюють, що на розвиток вищих психічних функцій останні не роблять практично ніякого впливу. Виявляються ці генетичні фактори, у розумінні представників даної точки зору, у вигляді «задатків», які навмисно визначаються ними як «анатомо-фізіологічні». Чим підкреслюється, що фізичний розвиток організму, в деякій мірі, залежить від генотипу, а психічний повністю вільно від його впливу. Звідси випливає, що в кожної людини незалежно від його «анатомо-фізіологічних» задатків можна сформувати психологічні та поведінкові властивості, при цьому рівень їх розвитку повністю залежить від якості навчання і виховання [3].

Різні теорії є спробами пояснити суть проблеми розвитку. Як бачимо, жодна з них не може бути визнана в якості абсолютно вірною, кожна лише відкриває нам певну грань цього складного явища. Тому необхідно враховувати акценти прихильників кожної точки зору.

З моменту народження або навіть зачаття дитини генотип і середу, образно кажучи, зливаються в єдину лінію розвитку. І далі вже практично дуже складно зрозуміти, де вплив генотипу, а де середовища. У сучасній науці прийнято вважати, що психіка людини у багатьох своїх проявах має природжений характер, тобто визначається генотипом. Але невідомо, які реальні, потенційні можливості, закладені в генотипі. Не ясно також і те, яким буде результат їх взаємодії з середовищем в кожен з моментів розвитку [5].

При розкритті проблеми обдарованості особливої ​​важливості набуває визначення джерел обдарованості - продукт самої природи або закономірний результат виховання.

Виявлення обдарованих дітей повинно проводитися вже в початковій школі на основі спостереження, спілкування з батьками, вивчення психологічних особливостей, мови, пам'яті, логічного мислення, тому саме в цій ланці мають працювати фахівці найвищого класу.

Робота з обдарованими і здатними учнями, їх пошук, виявлення і розвиток має стати одним з найважливіших аспектів діяльності. Необхідний якомога більш ранній відбір, стимулювання, розвиток обдарованих дітей.

ЛІТЕРАТУРА

  1. «Одаренный ребенок» . – 2012 . - № 3 . – С. 26- 42. 

  2. Еремкин А.И. Школа одаренности/ А.И. Еремкин, - М., 2003. 

  3. Психологія: словник/ під.заг. ред. А.В.Петрівського, М.Г. Ярошевського., М., 1990. 

  4. Словарь по социальной педагогике: учеб.пособие для студ. высш. учебн. завед./авт.-сост., Л.В.Мардахаев., М., 2002. 

  5. Радянський енциклопедичний словник/ Гол. ред. А.М. Прохоров. 4-е вид. М., - 1989. 

  6. www.den-za-dnem.ru


Получите свидетельство о публикации сразу после загрузки работы



Получите бесплатно свидетельство о публикации сразу после добавления разработки


Серия олимпиад «Зима 2025»



Комплекты учителю



Качественные видеоуроки, тесты и практикумы для вашей удобной работы

Подробнее

Вебинары для учителей



Бесплатное участие и возможность получить свидетельство об участии в вебинаре.


Подробнее