“Уклін і пам’ять поколінь”
“Можна все на світі Пам’ять серця...
Вибирати, сину, Пам’ять сивини...
Вибрати не можна Пам’ять тих,
Тільки Батьківщину” Хто не прийшов з війни.
(В. Симоненко) (О. Богачук)
Сценка
Звучить пісня “Мы – эхо”
(мати з сином сидять за столом і розглядають альбом з фотографіями)
Син: Мамо, а хто це в шинелі?
Мати: Це твій дідусь на фронті.
Син: А це хто?
Мати: Це його бойові друзі.
Фонограма (звучать дзвони)
Син: Що це, ти чуєш?
Мати: Це дзвони. Дзвони пам’яті.
Син: Пам’яті?.. А хіба такі бувають?
Мати: Бувають, слухай! Це говорить сама пам’ять.
Син: А хіба пам’ять буває живою?
Мати: А ти не віриш? Людина може вмерти двічі: там, на полі битви, коли її наздоганяє куля, а другий раз – в пам’яті народній. Вдруге вмирати страшніше. Вдруге людина повинна жити!
Виходять ведучі – читці
1. З чого починається пам’ять – з беріз?
З річкового піску? З дощу на дорозі?
А якщо – із убивства?
А якщо – зі сліз?
А якщо – з повітряної тривоги?
А якщо – з пилу в хмарах?
З дорослих, в огні розпростертих!
А якщо – з недитячих знань –
Як живе зразу стає мертвим?
І в 5, і в 15, і в 25 років
Війною починається пам’ять.
Перші бомби на Київ упали –
І земля сколихнулась до дна...
Грізно радіо скрізь залунало,
Почалась Вітчизняна війна.
Вам, героям, чий подвиг безсмертний...
Вам, захисникам рідного краю...
Вам, рятівникам багатьох народів від фашистських поневолювачів...
Вам, хто зазнав страждань та вижили в концтаборах,
Вам, тяжка праця котрих з кожною хвилиною наближала перемогу...
Вам, хто прожив своє життя без права на помилку...
Вам, переможцям у боротьбі проти найлютішого ворога людства – фашизму.
Всі: Уклін і пам’ять поколінь.
Спливають роки, відлітають у вічність...
70 років минуло з того дня, коли стихли останні постріли, прийшов мир, за який заплачено мільйонами життів кращих співвітчизників. І щоразу ми згадуємо і вшановуємо переможців.
Пам’ятаєш, земле,
Сорок п’ятий,
Стихле небо, підняте салютом,
Пам’ятаєш
Перший крик дитини –
Як салют на вічне щастя людям?
А сьогодні днів отих малята
Дочок і синів своїх ведуть...
Пам’ятаєш, земле,
Сорок п’ятий?
Земле! Сорок перший не забуть!
( звуки війни – сирена, вибухи, кулемети, «Священна війна» - пісня- фонограма)
Ведучий: Не коріте моє покоління.
Це — рядів ваших міць і коріння.
І за моду його не судіть,
З чистим серцем ви підійдіть.
Справа зовсім не втім, як танцюєм.
Справа в тім, як живем і працюєм,
Як в болоті бредем по коліна.
Це — також молоде покоління.
Ведуча: Правда ваша — війна від нас далі,
А у вас — ордени і медалі.
І на подвиг за першим велінням
Грудьми стане моє покоління.
Попереду нагороди й звання
Ми, старший товаришу, з вами.
Якщо треба — застигнем в граніті.
Покоління моє не коріте.
3-учень. Ви пам'ятаєте ці дні ? Я — ні, тому що народився 19 року.
4-учень: Моя провина — і не більше, і не менше:
Я — відголосок рваної струни.
Сьогодні я молюсь за всіх загиблих
І за тих, хто вижив,
Від імені не пам'ятаючих війни.,
5-учень. Я народився через 40 років після Перемоги. Я війни не знаю. Час віддаляє від нас ті трагічні події, коди життя і смерть кожен день, кожен час, кожну секунду були поряд. Війна поступово відходить у минуле і стає сторінкою у підручнику історії, у спогадах ветеранів, мого діда і моєї прабабусі, у якої загинув син
Виходить Мати із свічкою в руках.
Мати . Я – мати , мати всіх дітей
Що на фронтах воєнних полягли.
Сьогодні я звертаюсь до людей
Щоб мир у світі пильно берегли.
Я — мати... Я крізь все пройшла:
Крізь дим пожеж, утрат і сто смертей.
Розтоптана і знищена була.
Та через роки йду я до дітей.
В душі моїй горить пекельний біль.
За всіх, усіх, яких не повернуть.
І крик душі лунає звідусіль.
Вони до нас ніколи не прийдуть...
Та я не вірю в похоронки ті!
Живі вони, бо пам'ять ще жива!
Мої сини, соколики ясні... А всюди квіти... квіти... і трава.
Я — мати! Я до вас іду, щоб захистити , відвернути зло.
Та відвести від всіх людей біду,
І щоб війни ніколи не було.
Тож встаньте всі і голови схиліть.
Згадайте тих , хто йшов через фронти
І з вдячністю хвилину помовчіть.
Щоб пам'ять в нашім серці зберегти.
Хвилина мовчання.
Виходять діти з елементами військових предметів)
Телефонист (с телефоном).
Алло, алло, Юпитер, я Алмаз.
Почти совсем не слышно вас.
Мы с боем заняли село,
А как у вас, алло, алло.
Моряк (смотрит в бинокль).
На, горизонте самолет.
По курсу полный ход, вперед!
Готовься к бою, экипаж,
Отставить, истребитель наш.
Автоматчик.
Вот я забрался на чердак.
Бьіть может, здесь таится враг.
За домом очищаем дом,
Врага повсюду мьі найдем.
Летчик (с нартой).
Пехота здесь, а танки тут.
Лететь осталось семь минут.
Понятен боевой приказ.
Все. Противник не уйдет от нас.
Рядовой (в пи/ютке, с орденом).
Я пехотинец молодой.
С фашистом дрался под Москвой.
Не раз в разведку я ходил,
Меня полковник наградил.
(пісня………………….
Мать.
Мой мальчик, как долго тебя я ждала!
И вдруг я услышала зов Победы.
Я уж на стол всё собрала,
Я жду тебя, а тебя все нету.
Слетела давно вся пыль с черемух.
Мой мальчик, ты где потерялся?
Наш дом уже полон друзей й знакоммх,
Ты только один остался.
Сын.
Мама, ты знаешь, я виноват.
Я виноват перед тобой.
Я собирался вернуться назад,
И вдруг тот последний бой.
Бой уже после войны.
Но фрицы не знали этого.
Нервы у всех оголены.
Наверно, я пал поэтому.
Я умер, мам, прости меня,
Постой за меня у калитки.
А если Варя спросит меня,
Скажи, что любовь не ошибка
Мать.
Мой мальчик, не уходи, постой!
Давай мы выберем путь другой.
Другой пусть умрет в том последнем бою,
Пусть он оставит любовь свою
Сын.
Ах, мама, другой - ведь мне он брат,
Он также ни в чем не виноват.
Раз выпало пасть мне в последнем бою,
Так я унесу любовь свою.
Прости меня, мама!
(пісня «Мальви» )
Ведуча
Народжені жити, любити, творити давно пішли з життя,для них війна закінчилася не салютом. А свинцем у серці. Вони заповідали нам берегти , пам’ятати і любити свою Батьківщину. Тож завдання нашого покоління – не забути людей, які прославили Вітчизну своїм героїзмом.
СТРАШНИЙ СОН
Грався із хлопцями я у війну,
Мав перемогу «в бою» не одну.
Навіть незчувся, як день промайнув
Стомлений, в ліжко упав — і заснув.
Раптом будинок здригатись почав.
Зопалу я на подвір'я помчав.
Постріли чути і щось гуркотить,
Бомба на мене із свистом летить!
Я припадаю грудьми до землі.
Все потонуло у чорній імлі.
Очі затьмарив пожарища дим.
Де мої мама, і тато, і дім?
«Мамо, мамусю!» — щосили кричу
І ніби в провалля глибоке лечу.
З жахом розплющую очі в цю мить —
Рідна матуся над ліжком стоїть.
Бавляться сонячні зайчики скрізь...
«Синку, сьогодні ти знову підріс!»
Отже, цей жах тільки снився мені?
Отже, війна була тільки вві сні?
Радість охоплює серце моє.
Знаю напевне — усі в мене є!
Мама, і тато, І друзі мої.
Квіти пахучі й зелені гаї...
Хай же ніколи не буде війни!
Хочу веселі я бачити сни.
Хочу сміятись, співати пісень,
Хочу щоб мирним був завтрашній день!
Усі учні: Хай сонечко миру нам сяє всі дні,
Хай більше ніколи не буде війни.
(Пісня «Перемога»
1-учень Мир на Землі — це затишок І тиша, Це сміх дитячий і душі політ. Коли поет чарівні вірші пише Про незвичайний, дивовижний світ.
2-учень Мир на Землі — це росяні світанки. Краса і творчість, пісня у гаях. Мир на Землі — це вечори ї ранки Із радістю і щастям у серцях.
3-учень Мир на Землі — це дім, і мама, й тато, Й любові стільки — просто через край. Це та земля, де щастя є багато І в кожній хаті — хліба коровай.
4-учень Це та Земля, де сміх і пісня лине, А діти йдуть до школи знов і знов, Й ніколи у боях ніхто не гине, Бо там господар — щастя і любов.
Пісня «Аист на крыше»
